Активізація творчого потенціалу вихователів ГПД

Сучасний етап розвитку освіти актуалізує вирішення проблеми оцінки професіоналізму педагога, рівня його професійної компетентності і культури, перспективи росту й можливостей професійної реабілітації. Проблема професіоналізму фахівця взагалі та його професійної компетентності зокрема, розглядається як одна з центральних у психолого-педагогічних дослідженнях.

   Професійна компетентність – показник готовності фахівця до виконання конкретної професійної діяльності на відповідному якісному рівні з використанням устояних професійно важливих якостей і досвіду. Професійна компетентність вихователя ГПД – це необхідна умова підвищення якості педагогічного процесу.   Вихователь має бути компетентним в питаннях організації і вмісту діяльності по наступних напрямах:

·        здійснення цілісного педагогічного процесу;

·        створення розвиваючого середовища;

·        забезпечення охорони життя і здоров'я дітей;

·        знання цілей, завдань, вмісту, принципів, форм, методів і засобів вчення і виховання школярів;

·        уміння результативно формувати знання, уміння і навики відповідно до освітньої програми;

·        уміння керувати основними видами діяльності учнів в режимі ГПД;

·        уміння взаємодіяти з школярами;

·        консультативна допомога батькам;

·        створення умов для соціалізації дітей;

·        захист інтересів і прав дітей.

    Кожен педагог проходить в своєму професійному розвитку певні етапи професійного становлення:
1 етап (стаж від 1 року до 5 років). Характерний інтерес до оволодіння методичними ідеями навчальних програм, їх змісту.

2 етап  Розвиток професійної діяльності (стаж від 5 до 10 років). Основний акцент у своїх запитах  вихователі роблять на проблеми методики та організації різних видів пізнавальної діяльності. Значна увага приділяється новим педагогічним психологіям, розвитку культури самовдосконалення.

 3 етап  Професійної зрілості (від 10 років і старше). Прагнення вихователя осмислити свій педагогічний досвід, співвіднести його з передовою практикою.
    Для вирішення завдання формування професійної компетентності вихователя, методична служба постійно шукає сучасні форми і методи роботи, залучати педагогів до активної діяльності.   Вихователь  покликаний удосконалювати професійну компетентність, використовуючи при цьому безцінні пласти педагогічної спадщини, сучасні досягнення психолого-педагогічної науки та перспективного педагогічного досвіду. Використовуються як традиційні, так і нетрадиційні форми роботи досягнення психолого-педагогічної науки та перспективного педагогічного досвіду.

Майстер - клас  для вихователів групи продовженого дня з виготовлення ляльки-мотанки провела Олена Володимирівна Панкевич, заввідділом декоративно - ужиткового мистецтва, керівник гуртка "Колаж" ЦДТЮ, народний майстер.

Майстер-клас із виготовлення українського віночка та гілочки калини з бісеру провела методист ЦДТЮ м.Тернополя, керівник гуртка "Гердан" Ірина Володимирівна Урезченко. 

       Лялька-мотанка

  Лялька-мотанка – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг.

Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років.

   Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у

шматочок  тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест.

   Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.

    Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.

  Обличчя у «плодоносних» ляльок немає — невідомо ж, хто прийде на світ.

Берегиням — іншому різновиду — на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки — припинилася злива, вщух буревій

    Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом...
   Українська лялька тим унікальна, що вона — така ж, яка була тисячі років тому! Найдавніші — глиняні — сягають доби Трипілля!

   Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Адже вона виникла не як іграшка, а як сакральна річ. Вона мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім’ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховувала. ВОНА виховувала. Бо уособлювала дух прадавнього Предка, а відтак не дівчинка гралася лялькою, а лялька, як стара баба, передавала досвід минулого новому поколінню.

    Сакральна істота з хрестом замість обличчя, символізує гармонію вертикалі (духовності) і горизонталі (земного розвитку людини), тобто допомагає гармонізувати простір. Такі іграшки повинні знаходитися на покуті зі сторони сходу сонця, над ліжечком дітей (оберігає дитину), над дверима (зустрічає і проводжає гостей)...

   Ляльку робили, коли викликали духа. Іноді її знищували, спалювали, щоб ця річ забрала, наприклад, недугу. Якщо писанкою «викочували» хворобу, то ляльку виготовляли тоді, коли треба було про щось швидко попросити або подія була значна. Знищували її, коли намагалися вилікувати людину чи прикликати дощ. Тобто її віддавали богам — вона ставала жертвою й могла заміщати собою живу істоту. Тому її обличчя було відокремлене від будь-якої особи, щоб ніхто не постраждав під час знищення мотанки — аби не зашкодити живим.

   Наші предки вважали, що лялька з певними вираженими рисами обличчя – будь то очі чи ротик – може прив’язувати до себе душу того, хто нею грається, що може понести за собою небажані наслідки. Окрім того, за таким хрестоподібним личком можна уявити собі яке завгодно. І, зрештою, хрест у колі — це солярний знак, тож лялька із таким обличчям несе в собі сонячну енергетику. Ну, а в голівку мотанки часто зав’язували зернятка пшениці. Це теж надавало їй сакрального значення, бо зерно пов’язане з померлими чи ненародженими душами. Коли його «ховають», воно оживає, проростає і знову розпочинає одвічний коловорот життя. Тому мотанку пов’язують із уявленнями про життя й небуття, із досвідом минулих поколінь та їхнім зв’язком із поколіннями наступними.

   Лялька-мотанка приходить у наш світ у якомусь образі, створюється з певною ціллю. Її виготовляли із різними побажаннями, наділяли різними символічними значеннями: на щасливу долю, сприяння потаємним бажанням, гармонії людини з природою, на успіх і здоров’я, на добро і злагоду. І обов’язково, ці обереги несуть у собі позитивну енергетику.

    Мотана виконується виключно шляхом намотування, не має обличчя і несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена… Вона може бути плетена із соломи чи зовсім без застосування нитки, коли всі вузли закріплюються архітектонічно за рахунок того матеріалу, з якого робиться мотанка. Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною.

   «Мотанка навіть може не мати рук — тільки обгортається тканиною. І тут уже годиться все, що знайдеться в господі. Раніше найкоштовнішим убранням для ляльки ставали клапті старих вишитих сорочок, іншого одягу. Власне, тому українська мотанка позначена регіональними ознаками тієї місцини, де її виготовлено.

   Лялька-мотанка ні в якому разі не шиється, не проколюється голками чи шпильками – виключно мотається. Звідси і назва - МОТАНКИ. Голку можна застосовувати лише при виготовленні одягу для ляльки і ні в якому разі не пришивати нічого до самої лялі! І Не колоти її!