З ВЕЛИКОДНЕМ!

Явилась милість нам Господня

 І оживила світ, немов в раю;

 В знаменне світле свято Великодня

 Вітаю щиро кожну я сім'ю. 

Бажаю щастя й злагоди в родині 

Та благодаті Божої з небес,

 І хай по всій лунає Україні: 

— Христос воскрес! 

— Воістину воскрес! 

    

Великодній настрій у Тернополі створили  тернопільські учні та дошкільнята

     Власноруч виготовленими паперовими писанками учні та вчителі шкіл міста прикрашали центр Тернополя до свята Великодня. Відтепер різнобарвні великодні символи можна побачити на алеях вулиці Сагайдачного, у сквері Кобзаря , біля драмтеатру ім.Т.Шевченка, біля пам’ятників Соломії Крушельницькій,  Незалежності України та тристороннього годинника.

      До виготовлення великодніх прикрас долучилися учні всіх шкіл міста та дошкільних навчальних закладів. Діти виготовляли  писанки, використовуючи різні техніки. 

 
 

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Ясніє сонечко. Радіє світ увесь.

Нехай у серці віра і добро панує.

Хай щиру радість писанки дарують!

Загублена писанка 

 Казка для дітей українською мовою

ДІТЯМ ПРО ВЕЛИКДЕНЬ

ГРИЦЕВІ ПИСАНКИ- казки українською

   За мотивами казки О. Олеся. Жартівлива казка про хлопчика, який напередодні Великодня вирішив розписати яєчка, котрі висиджувала квочка. Розписавши писанки Грицько ляг спати, після чого йому наснився дивний сон ...

Вербна неділя.

Традиції та вірування українського народу

Страсний тиждень

     Страсним тижнем називається останній тиждень перед Паскою. Таку назву цей тиждень має тому, що він присвячений споминам про останні дні земного життя Спасителя: Його страждання, хресну смерть і погребіння. Всі дні Страсного тижня називаються "Великими" - Великий Понеділок, Великий Вівторок і т.д, також уживається епітет "Страсний".

   Через особливе значення і велич духовних спогадів та богослужінь Страсний тиждень не включений у богослужбове коло Великого посту, а стоїть окремо, як перехід від Святої Чотиридесятниці до Світлого Христового Воскресіння. Страсний тиждень особливий тим, що є найсуворішим.  Християни розважають над страстями Ісуса Христа і готуються до зустрічі з Ним. У богослужіннях, які правляться у ці дні в церквах, акцент робиться на муках і терпінні Спасителя.

        Після святкування Вербної  неділі з її розвагами та обрядами, що мали принести людям здоров’я й достаток, наставав Страсний тиждень.

Страсний понеділок

     За традицією український  люд у Страсний понеділок прибирав свою оселю — фарбував, мив, чистив.

У понеділок, особливо для жінок, день починався рано.  Ще до сходу сонця мати будила дочок, і вони, вмившись, починали порядкувати, змащувати жовтою глиною долівку на призьбі, потім мили ладу (скриня на одяг), лавиці, стіл, двері, чистили вікна тощо. Після обіду йшли на город, аби до живного четверга посіяти все насіння.

Страсний вівторок

     У вівторок жінки  прали, прасували білизну. Якщо була гарна погода, виносили на двір все: постіль, покривала… Також у вівторок готували до свята святковий одяг. Чоловіки тим часом оглядали поля й заготовляли дрова для випікання пасок.

Чиста середа

    Середа була днем своєрідного завершення найважливіших робіт: у середу під вечір слід було упоратися з городом, навести лад у хаті, прибрати її зовні. Увечері починали причиняти тісто для пасок, дівчата вибирали яйця для писанок, готували віск, кіцку (писало), природні барвники. Хлопці ж прибирали подвір’я, складали дрова, звільняли двір від всякого мотлоху. тощо.

Страсний четвер

    День страстного тижня, з якого починаються приготування до празникування – це  Страстний четвер, який ще називають Живним, або Чистим. За стародавнім звичаєм на світанку цього дня дорослі і діти особливо урочисто миються. Український звичай велить це робити біля криниці або річки. До Чистого четверга оселя має бути прибрана, чиста. Господині розвішують у домівці рушники, прикрашають стіни барвистими витинанками. Свічкою, принесеною увечері з церкви, випалюють зображення хреста на одвірку над входом до хати. Страсну свічку зверігають до наступного Страсного четверга.

Традиційно у Чистий Четвер до свята купують дітям  обновки. Також саме в Чистий Четвер дівчата розписують писанки для коханих та готують великодні листівки. Здавна у Страсний Четвер найменші діти зранку ходять до родичів і хресних батьків по "кукуци-гугуци". Так раніше називали пампушки у вигляді символічничних пташок. Дарували також яблука, горіхи, випічку, нині ж переважно – різноманітні солодощі. Гроші бажано не давати, бо вони нагадують, що за 30 срібняків Юда зрадив Ісуса Христа.

    У цей день традиційно починають пекти паски, дотримуючись різних прадавніх обрядів. Як правило їх випікають кілька, різних розмірів, іноді для кожного члена родини, і одну велику - для всіх. Прикрашають візерунками з тіста - подвійними, потрійними косами, гугуцами, хрестами, решітками, віночками.

 Особливо стежили, щоб не порушити звичаєвих правил, коли саджали паски в піч. Господині забороняли ходити по хаті, щоб не було протягу. Усіх, хто був у хаті, просили вийти, крім дочок, щоб ізмалечку вчилися пекти. Забобонні жінки обмивали хворих людей і дітей в цей вечір. При цьому виливали обмивки на перехресті доріг, “щоб там усе лихо зосталося”. Ось чому остерігалися вдосвіта виходити на дорогу – “щоб чужа хвороба не причепилася”. У четвер, увечері, відбувалося богослужіння - страстя, Прочитувалося 12 євангелій і дзвонили у всі дзвони. Опісля дзвони замовкали і їх не було чути аж до Святого Воскресіння. Замість них використовували дерев’яні калатала, скликаючи народ до церкви.

Страсна п'ятниця

     Велика п'ятниця - це день жалоби на спомин про страсті і смерть Христа. Богослужіння Великої п'ятниці проникнуті Духом жертовної любові та безмежного милосердя до людського роду.

   Цього дня християни строго постять. Заборонено в Страсну П'ятницю співати й веселитися. Кажуть, той, хто сміється у п’ятницю, проплаче цілий рік. Кульмінація цього дня – винесення Плащаниці. Досі старші люди намагаються нічого не їсти, хоча дехто постить аж до самої неділі.

    Обряд Богослужіння у Велику П`ятницю дуже вирізняється з поміж інших. Правиться в церквах утреня і вечірня Великої П`ятниці та Великої Суботи, в яких підкреслюється строга Божа справедливість, безконечна Божа любов і милосердя Боже до нас, грішних. Невід`ємною складовою частиною обряду є Плащаниця - кривава історія спасіння роду людського. Плащаниця - це простирало, в яке завинули мертве Тіло Христа, коли Його клали до гробу: "Благородний Иосиф, з дерева знявши Пречисте Тіло Твоє, Плащаницею чистою обвив, і пахощами покривши, у гробі новім положив", - співається в тропарі Великої П`ятниці на вечірній і на утрені Великої Суботи. У нашого народу Свята Плащаниця у великій пошані, у почитанні та любові. У Велику П`ятницю всі постять і з великою побожністю приступають до цілування Святої Плащаниці. Приступають на колінах від вхідних дверей церкви. Перед і після цілування Плащаниці віддають три доземні поклони зі словами: "Протерпів Ти за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!"

   У Великодню П”ятницю вдома люди намагалися вести розмову в помірних тонах. У цей день, окрім дітей і хворих, ніхто не їв. А увечері ішли до церкви цілувати Плащаницю. Повертаючись із відправи, знову бралися за роботу. Не можна було тільки шити, прати, колоти дрова, стругати тощо.

Велика Субота

    У Велику Суботу в обов’язки господаря входило підготувати кошик для посвяти – його промивали у протічній воді й сушили на сонці. Жінки ж малювали писанки, готували смажене й варили їсти, пекли паски. А увечері наповнювали кошик. Найбільш урочистим був вечір у Великодню суботу: біля вогнища на церковному городі. Хлопці розповідали різні казки, легенди, пригоди та історії.

     Спеціально для Великодня у кожній родині є кошик-дарник (він служить виключно для освячення паски та скоромного на Великдень) і вишитий особливим візерунком рушничок. Звечора дарник наповнюють святковими наїдками: кладуть паски - пшеничні і сирну, писанки, крашанки, сало, домашню ковбасу, хрін, часник, грудку вершкового масла, сіль, свічку.

  Сирна паска і взагалі молочне - означає духовний харч. У Святому письмі сказано, що в землі обітованній тече молоко і мед.

   Свинина у міфологічному світогляді багатьох народів пов'язана з світлом. Як правило, вепр асоціюється із чоловічою силою і світлом, а свиня - з жіночою, тобто силою землі, теплом і родючістю.  Сіль - символ повноти, достатку, суті.

     Проте вже нечасто можна побачити серед традиційного набору великоднього кошика наших ґаздинь випеченого баранчика, який є символом Ісуса Христа, ягнятка Божого. Ще не так давно люди вірили, що агнець гарантуватиме прихильність сил природи й оберігатиме їх від стихійного лиха. Коли кошик складений, час іти на всенощну службу. До ранку ніхто не має спати. Існує повір’я, що той, хто відсипається в таку велику ніч, проспить своє щастя, оскільки воно, щастя, цієї ночі ходить серед людей, але приходить лише до тих, хто не спить.

   До  першої  світової війни наші предки несли паску до храму не в кошику, а  в  скатертині.  На неї клали наїдки, що мали освячуватись, і всі чотири кінці скатерті зв’язувались.  Кошик   почали  використовувати  лише  після  війни. Тому  господарі  чи  двоє  старших  із  дітей  брали  кошика  і  несли  під  церкву.  Біля  храму  ставали  в   кілька  рядів,  щоб  між  рядами  міг  пройти   священик.  Спершу  йшла  служба,  потім  процесія  з  хрестом  і  хоругвами  обходила  церкву,  і  аж  тоді священик приступав  до  освячення  пасок.

ВЕРБНА НЕДІЛЯ

     За тиждень до Великодня святкується вербна неділя. Відповідно до народних вірувань, у цей день у жодному разі не слід сіяти городину, оскільки в цьому разі все виросте гірке й тонке.

    За легендою, коли Ісус Христос їхав верхи на віслюку, люди стелили на його шляху пальмові гілки. Це поклало початок звичаю святити гілки. А оскільки пальмових гілок не маємо, то святимо вербові, відповідно до вибору наших далеких предків.

     Перед вербною неділею до церкви люди везуть вербове гілля, щоб зранку під час святкового богослужіння посвятити його. У цей день усі богобоязні люди обов'язково повинні піти до церкви, щоб посвятити вербу. Того, хто проспить процедуру освячування верби, по поверненні з церкви легенько б'ють свяченими гілками:

Це не я б'ю, а верба б'є, За тиждень — Великдень!

      Коли верба вже посвячена священиком, діти один перед одним стараються встигнути проковтнути по кілька «котиків». За народними переконаннями, ці свячені «котики» вбережуть горло від хвороби. Народні знахарі широко використовували свячену вербу під час приготування цілющих настоїв і напоїв як для людей, так і для тварин: і від ревматизму, і від лихоманки, і від головного болю, і від шлункових захворювань, і для загоювання ран.

      Свяченій вербі приписувалися й інші магічні властивості, зокрема, виганяючи вперше худобу на пасовисько, треба обов'язково поганяти її свяченою вербою, щоб нечиста сила свійську тварину обминала. А якщо викласти за двері свячену гілку під час граду, то, за народними уявленнями, град припиниться.

     Добрі господарі після повернення з церкви садять на городі по кілька гілочок свяченої верби. Це сприяє гарному врожаю та злагоді в господі. Ті гілки, що залишилися, треба поставити під образами.

     Молодь жартома била одне одного свяченим вербовим гіллям ще по дорозі із церкви. При цьому треба промовляти такі слова:

Будь великий, як верба!

Будь багатий, як земля!

Будь сильний, як вода!

      Після «використання» свячену вербу в жодному разі не можна топтати ногами — це великий гріх. І викидати її теж не можна, а слід обережно зібрати в одному місці та спалити.

Одна з них, гуцульська, розповідає таке. Невдовзі після свого Воскресіння Христос переміг диявола й закував його дванадцятьма залізними ланцюгами в підземеллі під Голгофою, за дванадцятьма залізними дверми, котрі замкнено на дванадцять залізних замків. Але нечистий іще має силу, день і ніч він рветься на волю, розгриз уже одинадцять залізних замків і злизав одинадцять залізних дверей. Ще мить — і впаде остання, дванадцята перепона. Вирветься тоді диявол на білий світ, і настане світові кінець. Але саме в цю мить дзвонять у церкві дзвони, люди вітаються словами "Христос воскрес!" і обдаровують одне одного писанками. Тоді враз поновлюються всі окови на нечистому, всі двері й замки. Отож сидіти там, за ними дияволу довіку — поки люди на землі писатимуть писанки й вітатимуть одне одного з Великоднем. Інша легенда, з Київщини, розповідає, що коли Ісус Христос ходив зі св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там юдеї були. Побачили вони Христа, та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі — зробиться з того каменя писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Св. Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки до Великодня. Подільська легенда переказує, що як Юда зрадив Ісуса й повернувся додому, мати прийняла його вареними яйцями та й почала картати за його вчинок. При тому казала: "Ти продав свого Пана, а він тим часом воскресне". На це Юда засміявся й відповів: "Мій Пан тоді воскресне, як з тих яєць вилізуть курчата". Та ледве це вимовив, як з варених яєць справді вибігли курчата. За галицькою легендою, писанки вперше з'явилися як дяка доброму чоловікові. Коли Спаситель ніс хреста на гору Голгофу, то стрів чоловіка, що саме ніс яйця в кошику до Єрусалима на продаж. Чоловік бачив, як тяжко Ісусові нести хрест, поставив свій кошик у рові при дорозі, а сам кинувся помагати Спасителеві. Ішли вони й разом несли хреста аж на Голгофу. Коли ж Ісуса вже розіп'яли, пригадав той чоловік за свій кошик, та й повернувся на те місце, де його поставив. Приходить, дивиться, а в кошику всі яйця — пописані та й пофарбовані. Не поніс він їх більше продавати, а повернувся додому та й тримав як пам'ятку, бо мав те чудо за дяку від Х

Про виникнення писанок існує багато легенд

Одна з них, гуцульська, розповідає таке.Невдовзі після свого Воскресіння Христос переміг диявола й закував його дванадцятьма залізними ланцюгами в підземеллі під Голгофою, за дванадцятьма залізними дверми, котрі замкнено на дванадцять залізних замків. Але нечистий іще має силу, день і ніч він рветься на волю, розгриз уже одинадцять залізних замків і злизав одинадцять залізних дверей. Ще мить — і впаде остання, дванадцята перепона. Вирветься тоді диявол на білий світ, і настане світові кінець.

 Але саме в цю мить дзвонять у церкві дзвони, люди вітаються словами "Христос воскрес!" і обдаровують одне одного писанками. Тоді враз поновлюються всі окови на нечистому, всі двері й замки. Отож сидіти там, за ними дияволу довіку — поки люди на землі писатимуть писанки й вітатимуть одне одного з Великоднем.

Інша легенда, з Київщини, розповідає, що коли Ісус Христос ходив зі св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там юдеї були. Побачили вони Христа, та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі — зробиться з того каменя писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Св. Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. 

З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки до Великодня.

Подільська легенда переказує, що як Юда зрадив Ісуса й повернувся додому, мати прийняла його вареними яйцями та й почала картати за його вчинок. При тому казала: "Ти продав свого Пана, а він тим часом воскресне". На це Юда засміявся й відповів: "Мій Пан тоді воскресне, як з тих яєць вилізуть курчата". Та ледве це вимовив, як з варених яєць справді вибігли курчата.

За галицькою легендою, писанки вперше з'явилися як дяка доброму чоловікові. Коли Спаситель ніс хреста на гору Голгофу, то стрів чоловіка, що саме ніс яйця в кошику до Єрусалима на продаж. Чоловік бачив, як тяжко Ісусові нести хрест, поставив свій кошик у рові при дорозі, а сам кинувся помагати Спасителеві. Ішли вони й разом несли хреста аж на Голгофу. 

Коли ж Ісуса вже розіп'яли, пригадав той чоловік за свій кошик, та й повернувся на те місце, де його поставив. Приходить, дивиться, а в кошику всі яйця — пописані та й пофарбовані. Не поніс він їх більше продавати, а повернувся додому та й тримав як пам'ятку, бо мав те чудо за дяку від Христа за те, що допоміг нести хрест. Від того й пішло фарбування та писання яєць на Великдень.

Звідки взялися писанки (Легенда)

Великі муки й терпіння переніс найбільший Учитель людства і наш Спаситель Ісус Христос, закінчивши земний шлях смертю на хресті. Хоч Його тіло сховали у глибокій кам'яній могилі і закрили важким каменем та поставили озброєну сторожу, пророцтво сповнилося. Удосвіта третього дня відхилився камінь, з могили вдарила велика ясність, яка осліпила і перелякала воїнів. Вони попадали ниць. Над гробом постав у своїй величі воскреслий Христос — живий і усміхнений, осяяний великим світлом, з кривавими слідами ран на руках і ногах. За хвилину Ісус зник і гробниця була порожня.

Перелякані вояки побігли у місто сповістити своєму сотникові, що сталося, та просити, щоб їх не карав, бо вони невинні. Хто ж може мірятися з незнаною вищою силою, що творить чуда? — говорили.

Сотник сидів саме за сніданком: на столі були варені яйця. Почувши про воскресіння Христове, він розгнівався на вояків і почав кричати:

— Ви напевно заснули, а злодії вкрали тіло Ісуса. Тепер же виправдовуєтеся чудом, щоб уникнути смерті? Де ж може

людина воскреснути з мертвих! Як з мертвого щось може стати живим; із червоного білим, а з білого — червоним. Готуйтеся до смерті!

Вояки затремтіли зі страху і попадали, благаючи про помилування. Раптом один з них мимоволі подивився на стіл і вигукнув:

— Ось, сотнику, поглянь! Чи не стало з білого червоне? Чи не може бути диво у світі? Коли ти пам'ятаєш, що нам сказав, то тепер подаруєш нам життя.

Сотник глянув на стіл і був вражений дивом: усі яйця на тарілці, які хвилину тому були білі, стали червоні. Сотник не знав, що з ним діється і, отямившись, сказав:

— Радійте, ви врятовані! Вірю вам тепер, що замучений воскрес, і вірю, що він є Бог! Ідіть у спокої, а на спомин свого порятунку візьміть собі по одному червоному яйцеві. Вони вас врятували.

Кажуть, що потім врятовані воїни розповідали усім про диво, яке сталося на гробі Ісуса і в хаті сотника, а на доказ того показували червоні писанки.

Відтоді усі християни кожного Великодня малюють писанки і дарують їх один одному на згадку про те, як ті писанки врятували воїнів, так Ісус Христос своїми муками врятував людський рід від пекла.

Скоро ВЕЛИКДЕНЬ!

Наближається свято весняне,

Це Великдень іде на поріг.

А повітря духмяне-духмяне

Прилітає з далеких доріг.

Це ж весна так усе заквітчала,

Вся земля, мов дівочий вінок.

Дивні чари у себе ввібрала…

І до свята всього лише крок.

Скоро будемо паску святити,

Запалає багато свічок.

Це, щоб в щасті і в радості жити,

Без війни і поганих думок.

А щасливо, без болю і туги,

В ріднім краю, у домі своїм.

Без бандитів, погроз і наруги,

Що уже заповзають у дім.

Хай Великдень приходить до хати

І несе всюди світло й тепло,

Доброту і любові багато,

Щоб усім нам чудово було.

     Писанку – один із голов­них атрибутів Великодня – можна виготовити ледь не з усього, що є напохваті удома, а також із того, що пропонують спеціалізовані крамнички для рукоділля.

Писанка-квілінг

Ця техніка вже увійшла в наше життя і пропонує нам іноді неймовірні рішення щодо декорування різних предметів! Спробуємо створити за допомоги квілінгу й писанку. Композиції можуть бути плоскими або об’ємними.

Вам знадобляться: тонкі довгі смужки кольорового паперу (їх можна купити у магазинах канцтоварів). Якщо ж волієте зробити їх самі, то вони повинні бути досить щільними, рівними по ширині і добре профарбованими, щоб край готової деталі виглядав акуратно. Поверхня тих смужок також може бути різною – матовою або глянцевою. Ширина – від 1 до 15 мм. Для закріплення готових деталей потрібен густий клей на водній основі (наприклад, ПВА), бажано з дозатором. 

Як зробити: смужки накручуємо на дерев’яну шпичку або на спеціальний пристрій для квілінгу (також є в крамницях, де продають папір для квілінгу) і після того, як надамо їм потрібного розміру та форми, приклеюємо до яйця. 

Пропонуємо вам зробити курча: доклеїти до яйця хвостик, крильця, дзьобик і очка. Курчатко готове! Можна використати й гофрований папір.

Писанка-аплікація

Дуже оригінально виглядає великоднє яйце, оздоблене сипучими речовинами та крупами. 

Вам знадобляться: манна, гречана, рисова або кукурудзяна крупи, мак або дрібна квасоля, акрилові фарби. 

Як зробити: спочатку на шкаралупі малюємо олівцем візерунок, а вже потім, намастивши яйце клеєм, вмочаємо його у мак чи манку і даємо висохнути. За годину можна виготовити 15-20 таких писанок. 

Іноді, крім обкачуванням яєць у маку чи в крупах, використовують іншу техніку. Приміром, спочатку покривають яйце акриловою фарбою і частину поверхні занурюють у гречку або мак, а частину оздоблюють мереживом, тасьмою, бісером тощо. Щоб рис або гречка рівненько прилягали (тобто були нахилені в один бік), під час приклеювання їх підрівнюють зубочисткою. Горох дуже втягує вологу, тож його треба притискати до яйця і фіксувати пальцями, щоби добре приклеївся. 

Ще одним, львівським варіантом оздоблення великоднього яйця є кавові зернятка або мелена кава (її треба змолоти так, щоб вона не перетворилася на порошок, а мала крупинки). Можна зробити бджолу: жовті смужки – з кукурудзи, коричневі – з меленої кави. Потім причепити до яйця паперові крильця, дротяні вусики – і бджола готова!

Писанка-мотанка

Ще одним способом оздоблення великодніх яєць є обмотування їх кольоровими нитками. Вам знадобляться: двосторонній скотч і спеціальні нитки різних відтінків.

Як зробити: спочатку обмотуємо яйце скотчем, а потім нитками – дуже акуратно, постійно пригладжуючи пальцями, щоб рівненько лягали. Техніка ця дає змогу вигадувати й створювати різні геометричні орнаменти. На обмотування одного яйця треба витратити в середньому годину.

Об’ємна писанка

    Писанку з рельєфною поверхнею можна виготовити, якщо обробити яйце оцтовою кислотою. Як зробити: спочатку на яйці малюють олівцем сюжет, а потім писачком наносять віск на контури малюнка. Яйце кладуть в оцет високої концентрації на кілька хвилин (він протравлює шкаралупу). 

Там, де був віск, поверхня залишиться рівною, а протравлені місця стануть м’якшими і западуться. Якщо потримати яйце в оцті ще довше – можуть навіть дірочки в шкаралупі утворитися. 

Писанка, виготовлена методом витравлювання, виглядатиме ефектніше, якщо яйце перед тим було пофарбоване природним, харчовим або штучним барвником. Можна витравлювати й нефарбоване жовте яйце.

Писанка з бісеру

   Якщо ви думаєте, що бісерні писанки – це прерогатива виключно умільців з Косівщини, які ночами не сплять, оздоблюючи одне великоднє яйце, аби потім продати його за шалені гроші, то дуже помиляєтесь. 

   Насправді самому можна виготовити простішу, але не менш цікаву писанку, “розмальовану” намистинками. Навіть початківцю потрібно буде для цього всього півтори години! Це простий варіант, але за таким же принципом можна робити й складніші візерунки, експериментувати з кольорами та фактурою бісеру. 

Вам знадобляться: бісер, нитка для бісеру, стеклярус, дерев’яні заготовки-яйця, пофарбовані лаком і висушені. Як зробити: зав’язуємо вузлик, протягуємо нитку через бісеринку двічі в ту ж саму дірочку. Нанизуємо намистинки, формуючи “сітку”, якою потім обгортаємо яйце.

 Народна фантазія не знає меж. Писанки можна виготовляти з чого завгодно. Можна розмалювати яйце гелевою ручкою чи обклеїти блискучою тканиною або тасьмою з українським  орнаментом. Проте незмінним залишається головне правило – робити їх з любов’ю і гарним настроєм!

Визнання юної художниці Тріцької Віти - перша персональна виставка!

  У Тернопільській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №14 імені Б.Лепкого за сприяння вчителя образотворчого мистецтва Зелінки Уляни Степанівни відбулось відкриття персональної виставки живопису учениці 9 класу Тріцької  Віти. З відкриттям виставки юну художницю привітали директор школи Тернопільський Олег Йосипович, заступник директора з виховної роботи Юрина Світлана Михайлівна, учні та педагоги школи. 

    Свій талант дівчинка проявила в школі, а удосконалювала, навчаючись у Тернопільській художній школі ім.Братів Бойчуків.

    Віта неодноразово брала участь у різноманітних конкурсах і виставках. Серед її досягнень: 2014р. - обласна олімпіада з рисунку і живопису – 2 місце
2015р. - обласна олімпіада з живопису –3 місце
2015р. – пленер «Палітра файного міста» - 3 місце
 2015р. – пленер «Карпатська палітра»
2015р. – пленер «Палітра святкового міста» - 1 місце
 2015р. – «Фестиваль-конкурс патріотичних творів образотворчого мистецтва» - 1 місце,
2 місце
2015р. – міський етап обласної олімпіади з образотворчого мистецтва – 1 місце
2015р. – обласний етап  олімпіади з образотворчого мистецтва – 1 місце.

   Бажаємо майбутній художниці здійснення мрій та

 творчих успіхів!

«Зачарований Тернопіль» -

персональна виставка

Володимира Шумила

   Творча  група «Удін і компанія» презентувала  виставку мистецьких творів  «Зачарований Тернопіль» тернопільського художника – майстра олійного живопису, фотохудожника, педагога, майстра народної творчості України Володимира Шумила.

   Лауреат багатьох мистецьких премій представив 28 робіт, жодна з яких не підписана.

   «Для кожного художника нова виставка – це етап прожитого життя. Хочу, щоб кожен сам впізнавав ці чарівні куточки Тернополя і подумки давав підпис побаченому на полотнах. Хотів передати людям цю красу, яку я бачу навколо себе тут, у рідному місті, де я народився, де пройшло моє дитинство, де проходять мої роки, - сказав, звертаючись до гостей виставки Володимир Шумило.

     В. Шумило народився 25 травня 1960 року в Тернополі. Коли був ще немовлям, його батьки якийсь час вимушено мешкали в художній майстерні. Справа в тому, що на вулиці Микулинецькій на початку шістдесятих стався потоп. Хату, де жила родина, теж підтопило. Тому батьки пана Володимира разом із двома дітьми на якийсь час перебралися до художньої майстерні, де їм виділили кімнатку. Згодом, коли пан Шумило виявив бажання бути художником, його мати жартувала, що він, мабуть, у тій майстерні фарб нанюхався. 

    Підлітка зачарували картини Любов до малювання прийшла до Володимира Шумила ще з дитинства. Будучи 15-річним юнаком, він випадково зайшов у приміщення Катедрального собору, де тоді діяла картинна галерея. 

  - З того часу минуло багато  років, а я й досі пам'ятаю ті картини, котрі там експонували, - каже пан Володмир. - Я був просто зачарований роботами Ігоря Бортника, Григорія Миколишина і Дмитра Стецька. Вони й досі стоять у мене перед очима. 

    Ще з дитинства майбутній художник серйозно займався спортом. Греко-римській боротьбі він присвятив сім років свого життя. Проте його вабили художні полотна, тому у вільний час завжди відвідував картинну галерею. - Окрім спорту, я захоплювався й нумізматикою, але все ж малювання перемогло, - зізнається живописець.  

     Щоразу, як тільки пан Володимир починає малювати, відчуває захоплення. Узявшись за пензель, не випускає його з рук упродовж шести-восьми годин.     "Картина має нести позитив" Кожна робота, на думку пана Шумила, має певну енергетику, що передається від художника до глядача.

    - Я ніколи не намалюю картини в темних тонах, оскільки для мене вона не несе позитиву, - каже митець.

   - Прагну, щоб кожен мій твір був радісним і сонячним. Хочу, аби людина, придбавши його, отримувала естетичне задоволення. З тієї ж причини пан Володимир не може копіювати чиїсь полотна і вкладати в них частину своєї душі.

                               Особливі місця Тернополя – очима Майстра

   Тернопільський замок, Надставна церква, Набережна, вулиця Сагайдачного, бульвар Шевченка, міські парки – усе це добре відомі місця кожному жителю Тернополя. Та для тернополянина Володимира Шумила вони особливі.

    Він, як ніхто інший, бачить красу рідного міста та відтворює її у художніх полотнах . Володимир Шумило – майстер живопису – він помічає те, чого інші можуть не бачити, чудово показує гру світла і тіні, вміло використовує яскраву кольорову гамму.

– Коли малюю Тернопіль, то відтворюю все так, як є, достовірно, – каже Володимир Шумило.

 – І зараз на моїх давніх роботах можна побачити те, чого вже немає.

Наприклад, колись на колонах біля озера були тумби з декоративними чашами. Та місто весь час змінюється, і невідомо, яким воно буде за день чи рік.

    А так у живописних роботах усе зафіксовано. Є у мене зображення центральних вуличок, Надставної церкви, Тернопільського замку, парку Національного відродження. Якось вранці я переходив через цей парк з «Баму» на «Східний», і в був зачарований тим, що побачив: ніби в лісі опинився.

   Не думав, що в цьому парку можна щось цікаве знайти, а коли побачив дерева у вранішньому світлі, то мені захотілося відтворити такий сюжет на полотні.       

  Ще один мій «коник» – це вода. Вона є на багатьох картинах. Я, скільки років малюю, стільки і вчуся.

    Бо так є. Художник поки малює, доти і вчиться, бо не може бути так, що закінчив мистецький заклад – і ти вже художник.

    Ти художник на місяць, а далі – доводь, що художник. Щоб малювати треба бути фанатом.

    Зі ста тих, хто закінчує спеціалізовані заклади може з десять залишитись художниками.

Сюжети у картинах Володимира Шумила часто повторюються, але вони завжди різні. Один і той же об’єкт може бути зображений у різні пори року, зранку або ввечері, за певних настроїв самого автора.

   Тому кожне полотно є іншим, але завжди у ньому присутня краса.

( За матеріалами Ольги Трач) 

 

  Особливою синівською любов’ю до Тернополя  пронизана вся живописна творчість художника, присвячена темі Тернополя.

   В.Шумилу притаманне особливе бачення  міста , в якому настало його світлоносне творче акме.

    Відкриття персональної виставки – яскраве підтвердження всезагального визнання тернополянами таланту Володимира Шумила.

     Заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра зауважив, що мистецтво Володимира Шумила зрозуміле і доступне різним поколінням, воно причаровує кожного.

    Ольга Похиляк, начальник міського управління освіти та науки закцентувала увагу присутніх на тому, що це дуже добре, що Володимир Шумило відкрив свою виставку саме у навчальному закладі,  де щодня сотні дітей матимуть можливість знайомитися із його творчістю.

 

   Було на відкритті виставки і багато шанувальників мистецького таланту добре знаного у Тернополі художника. Серед них - відомий меценат, віце-президент з питань регіонального співробітництва Міжнародної Торгової Палати ( ICC Ukraine) Тарас Демкура, який побажав, щоб Володимир Шумило ще довго творив і залишав на своїх полотнах багато  куточків нашого міста, області та України.

 Заслужений художник України Євген Удін сказав, що Володимир Шумило – унікальний митець. Адже, мало хто знає, що його найбільша картина має двадцять п’ять квадратних метрів, а найменша – розміром у сірникову коробочку. Це свідчить про багатогранні творчі можливості митця. 

    Відкриття виставки супроводжувалося слайдами, музичним тлом, що надавало мистецькій імпрезі особливу душевну атмосферу.

(За матеріалами О.Сарматського)